Адміністративне право
Теорія адміністративно-державного правління: джерела, традиції, новації
Історичний вимір адміністративної науки
Теорія адміністративно-державного керування є одним з найбільш важливих і перспективних напрямків сучасної політичної думки. Довгий час вона розвивалася в руслі загальної політологічної традиції й лише наприкінці XIX століття стала виділятися як самостійна область наукових досліджень.
Вичленовування політичної сфери із цілісного, нерозділеного людського соціуму, відділення миру політичного від економічної, соціальної й духовної підсистем відбулося досить пізно. Спочатку політичні феномени вивчалися в рамках пануючих соціокультурних парадигм у зв'язку із загальним комплексом суспільних явищ. Протягом майже двох тисячоріч - із часів античності й аж до XVIII століття - всі знання про соціальні явища були єдиною цілісною системою. Але вже Аристотель надавав вченню про державне керування самодостатнє значення. Все громадське життя, на його думку, укладалася в рамки політичного життя й ставилися на службу державі. Він підкреслював: «...оскільки наука про державу користується іншими науками як коштами й, крім того, законодавчо визначає, які вчинки варто робити й від яких утримуватися, то її ціль включає, видимо, мети інших наук, отже, ця мета й буде вищим благом для людей»1.
У міру розширення й поглиблення знань про соціальний світ прискорилася диференціація наукових дисциплін. До середини XVIII століття відбулося відділення природної філософії від моральної. Надалі під впливом філософських досліджень Анри Сен-Симона й Огюста Конта моральні науки одержали назву «соціальні».
Однак про початок властиво політичної науки можна говорити лише з виникненням у першій половині XIX століття Правової школи в Німеччині, що поставила своєю метою вивчення держави. Символічно народження політології як нової дисципліни знаменує 1880 р. У червні цього року Рада правління Колумбійського коледжу в США (пізніше перейменованого в Колумбійський університет) з ініціативи вченого Дж. Барджесса ухвалив рішення щодо створенні Школи політичної науки. Була уведена система підготовки наукових кадрів з написанням і захистом дисертації. Починаючи з 1886 р. Школа політичної науки стала публікувати журнал «Политикл сайенс куотерли» (Political Science Quarterly). Прикладу Колумбійського університету пішли інші провідні навчальні заклади США, а потім і Західної Європи2.
У цей період проблеми адміністративно-державного керування вивчалися ще в загальному комплексі політичних досліджень поряд з питаннями політичної соціалізації, конфлікту й консенсусу, політичного прогнозування. Але поступово проблема підготовки професійних державних службовців стає усе більше актуальною.
У розвинених країнах Заходу й у Росії відбуваються важливі зміни в адміністративно-державному апарату керування. У всіх ланках управлінських структур уводиться від верху до низу систематичний поділ праці. При цьому в державі складається ієрархія установ і посад, що передбачає підпорядкування нижчих ланок адміністрації вищим, а всієї армії чиновників - главі держави, що перебуває нагорі «піраміди влади».
Згодом систематичний і ієрархічний поділи праці між різними галузями державного керування закріплюються в законодавстві, що детально регламентує функції й компетенцію окремих державних служб і установ, а також обов'язку всіх чиновників. Такими мірами прагнули зміцнити й упорядкувати діяльність державного апарата, а крім того, підсилити контроль за його роботою.
Централізована перебудова державної служби, з одного боку, викликала збільшення чисельності чиновництва, з іншого боку - зміна його якісного складу. Зокрема, постійно зростала кількість чиновників нижчих розрядів (секретарів, діловодів і т.п.), які повинні були обслуговувати сам процес діловодства в установах і забезпечувати безперебійне функціонування всіх ланок державної машини. Саме розширення складу «канцелярії» (франц.- bureau) було одним з характерних ознак централізації державного керування. Звідси відбулися терміни «бюрократія», «бюрократизація».
Поступово на зміну ієрархії чинів, заснованих на «породі», привілеях, уводилася ієрархія чинів залежно від особистої вислуги й знань людини, його професійної кваліфікації. Введення постійної грошової платні для всіх категорій чиновників підсилювало їхню залежність від державної влади.
Відзначені зміни в організації державної служби відбувалися не відразу, не одночасно, а протягом тривалого історичного періоду. У Західній Європі цей процес почався в XV-XVI століттях, у Росії й Америці трохи пізніше - в XVIII столітті. Процес формування національних бюрократичних структур у більшості країн Заходу й у Росії закінчився приблизно однаково - у другій половині XIX століття.
Початок
[Аналізуємо далі...]